Версія сайту для людей з вадами зору

 

Структурні підрозділи райдержадміністрації

 

 

 

Свідчення очевидців

 

Виннік Любов Андріївна,1922 р.н., жителька с. Йосипівка Вільшанського р-ну, Кіровоградської обл.

В страшний 1933 рік мені було 11 років. Ще до 1933 року під час колективізації все позабирали в колгосп. Під час голодомору в колгоспі пропали коні і їх їли люди. Мамі дістався малий шматок цього м’яса, який вона принесла до  дому. Вона поставила це м’ясо в горщик і почала варити, а сама взяла трохи ячменю, щоб зварити куліш. Прийшов   батько,  він дуже розсердився, що вона вкрала той ячмінь. Він вивернув горщик з варивом і сильно побив маму. Потім маму відвезли до лікарні, але через декілька днів вона померла. Їй було лише 29 років. Поховали маму на Йосипівському кладовищі. Ховали без домовини. На дно ями кидали трохи соломи, а потім небіжчика, зверху покривали або дошками, або бляшаними листами.

Нас залишилось троє дітей. Менших двох сестричок забрали до ясел і вони там проживали цілодобово. А я залишилася сама, бо батько не з'являвся додому. Після смерті матері прийшла із с. Вівсяників старенька бабуся, мати батька.  Бабуся була така сухень­ка, старенька.  Мені стало шкода голодну бабусю. Я беру малень­кий глечик і йду до сусіда Чорного Терешка та Теклі попросити трохи молока для бабусі. Жінка змилостивилася, налила трохи молока. Я несла це молоко і потрохи куштувала, поки не випила половину. Потім долила туди води і понесла бабусі. Але було пізно, бабуся була вже мертва. Прийшов батько, забрав бабусю і повіз на кладовище. Вже потім на кладовищі викопали велику яму і кидали туди людей, не закопували, бо кожний день було дуже багато померлих.

Я пам’ятаю той день, йшов сильний дощ. В ямі було багато вже людей і їх покривала  вода, туди ж кинули бабусю.  Я знову залишаюсь одна, бо батько не піклується за дітей і не буває вдома.  Ходжу по садку, їм бур’яни, шукаю пташині гнізда, щоб з’їсти яйця або спіймати пташку та зварити юшку.

Настала зима. Люди їли гарбузи та буряки. Батько пішов жити до вдови, але дітей не захотів брати із собою. Одного дня до хати зайшов дядь­ко з папкою, подивився як діти голодують. А через декілька днів бать­ко забрав дітей до мачухи. Стало трохи легше, бо мачуха все таки нас трохи кормила.

В 12 років пішла працювати до колгоспу, то вже була яка-небудь їжа.

 

Сайт Президента України Урядовий портал